Вазомоторний риніт

Вазомоторний риніт (ВР) – це стан, у якому порушується носове дихання. Часто ВР зустрічається у практично здорових дітей та дорослих і відноситься до розряду найбільш поширених патологічних станів у порожнині носа.

Основні його прояви - закладеність носа, серозні виділення при різкій зміні температури навколишнього середовища, нічне сопіння або хропіння. Проблема даного захворювання є надзвичайно актуальною у роботі отоларинголога, оскільки кількість хворих із цією патологією щороку зростає.
Часто цей патологічний стан змушує хворого постійно використовувати судинозвужувальні краплі, що згодом може призвести до розвитку медикаментозного або атрофічного риніту.

Класифікується це захворювання як хронічний неінфекційний риніт. Але з п’яти звичайних ознак запалення при вазомоторному риніті присутні лише дві – порушення функції та набряк слизової оболонки.

Раніше, у зв’язку з подібністю клінічних проявів, захворювання поділяли на дві форми: алергічну та нейровегетативну. У основі першої лежить алергічна реакція зовнішні подразники, основу другий – механізми регуляції судинного тонусу. Нині це вже дві різні нозологічні одиниці з огляду на етіопатогенетичні механізми розвитку.

В етіології вазомоторного риніту є багато факторів, які можуть призвести до розвитку даного патологічного процесу, а саме:
 Викривлення носової перегородки або інші анатомічні зміни порожнини носа;
 неалергічну подразнюючу дію пилу та інших агентів на слизову порожнину носа;
 Зміни гормонального фону під час природних циклів організму, при вагітності, при прийомі гормональних препаратів;
 реакція на прийом деяких лікарських засобів (нестероїдних протизапальних, гіпотензивних, судинозвужувальних препаратів);
 Підвищена реакція організму на метеорологічні умови, перепади температури, вологості навколишнього повітря, зміну атмосферного тиску;
 Індивідуальне гіперзбудження нервової системи, надмірна реакція на звичайні подразники. Може супроводжуватися змінами з боку травної та серцево-судинної систем.

Внаслідок того, що досить багато факторів можуть призводити до розвиткувазомоторного риніту, дуже важливим є проведення диференціальної діагностики для встановлення правильного діагнозу та причини виникнення даного патологічного стану.

Отже, основними клінічними проявами вазомоторного риніту є закладеність носа, що може виникати по черзі з одного, з іншого боку. Ця закладеність може змінюватись залежно від положення хворого.

Пацієнти скаржаться на активне виділення серозного вмісту, що посилюється при вході з вулиці до приміщення в холодну пору року або при вживанні гарячих напоїв чи гарячої їжі та періодичні напади чхання. Іноді хворі скаржаться на загальну стомлюваність, зниження працездатності, втрату нюху.
Отже, в патогенезі вазомоторного риніту можна виділити такі ланки запального процесу: в результаті дії різних факторів виникає патологічна судинна реакція як прояв запального процесу. Місцева гіперемія характеризується підвищенням тиску у дрібних артеріях, артеріолах, капілярах, венулах. При цьому тиск у капілярах і венулах стає вищим, ніж осмотичний тиск плазми, що призводить до фільтрації рідкої частини крові з обмінних мікросудин та розвитку запального набряку. Тобто у слизовій оболонці порожнини носа, зокрема у нижніх носових раковинах, виникає патологічний судинний процес, що проявляється вазомоторною дистонією, порушенням кровообігу та капілярної проникності слизової порожнини носа. Потрібно звернути увагу на те, що при вазомоторному риніті патологічні зміни виникають не тільки судинного характеру, але виникають і нейротрофічні зміни.

Таким чином, у механізмах нейротрофічної регуляції тканин і органів одним з найважливіших ланцюгів є капілярно-венулярний відділ системи мікроциркуляції, участь якого здійснюється через безпосередній зв’язок нервових закінчень зі стінками мікросудин або шляхом впливу через клітини, що виділяють фізіологічно активні (вазоактивні) речовини.

Так розвивається один із головних симптомів вазомоторного риніту – утруднене носове дихання. Труднощі носового дихання, що є провідним симптомом гіпертрофічного та вазомоторного ринітів, обумовлено збільшенням носових раковин. Їх "гіпертрофія" розвивається внаслідок тривалого порушення кровообігу, значних змін судинного русла, насамперед вен та печеристих сплетень, різних стадій дегенерації нервових волокон. При набряку (гіпертрофії) порушується транспортна функція мерехтіння епітелію та розвивається ще один симптом.

ВР – виникають серозні виділення із порожнини носа. Зниження всмоктувальної здатності слизової носа призводить до фіброзу, зменшується кількість кровоносних судин, кінцевих відділів залоз та їх вивідних проток. Внаслідок цього розвиваються незворотні зміни у слизовій порожнині носа, зокрема у нижніх носових раковинах.

Методи лікування вазомоторного риніту – консервативні та хірургічні. Вибір методу залежить від того, якими причинами був спричинений вазомоторний риніт. Тому вилікувати це захворювання можна лише після встановлення причини. Основний принцип лікування риніту - регулярне звільнення носових ходів від слизу. Для цього використовують іригаційну терапію розчинами морської солі.На перших етапах лікування можна порадити хворому на застосування місцевих деконгестантів та інтраназальних кортикостероїдів. Також важливе значення має фізичне навантаження, здоровий спосіб життя, дієта.

За відсутності ефекту від консервативного лікування необхідно ставити питання про хірургічне втручання. Виходячи з механізму розвитку, яким характеризується хронічний вазомоторний риніт, лікування,насамперед передбачає хірургічне відновлення функціонування внутрішньоносових структур та їх нормальної будови.

Сучасні методи втручань нерідко виконуються амбулаторно з використанням сучасної ендоскопічної апаратури та інструментарію.