Спеціалізація
Тонзилектомія
Тонзилектомія (ТЕ) – це повне видалення піднебінних мигдаликів за допомогою різних інструментів.
Наявність у пацієнта місцевих ускладнень гострого тонзиліту
(паратонзилярний абсцес, парафарингеальний абсцес, синдром Лемєра (заглотковий абсцес, що супроводжується сепсисом), медіастініт) є показанням до проведення невідкладного хірургічного втручання.
Планове хірургічне лікування розглядається у випадку:
- рецидивуючих тонзилітів (>6 епізодів гострого тонзиліту протягом 1-го року АБО 3–5 епізодів щороку протягом 2-х останніх років АБО три щорічні епізоди, протягом 3-х останніх років);
- синдрому PFAPA (періодична гарячка, афтозний стоматит, фарингіт і шийний
лімфаденіт); - постстрептококового синдрому (наявність стрептокок-асоційованих
захворювань, які мають зв’язок з тонзилітом (ревматизм, нефрит, артрит і ін.)); - порушення ковтання чи мови, розладах дихання під час сну;
- девіантній поведінці та поганій успішності; енурез
Певного віку, до якого мигдалики мають особливе значення для імунної системи, наукою не визначено.
В принципі при диссекції відділяються великокаліберні судини на зовнішній стороні капсули мигдаликів та закриваються за допомогою швів чи електрохірургічних заходів. При «гарячій» диссекції користуються електрохірургічними інструментами, як наприклад, моно- чи біполярною коагуляцією, або різноманітними лазерними чи радіочастотними приладами.
Іншим методом є «холодна» диссекція. При цьому не користуються електричним струмом.
Інтраоперативні кровотечі можна зупинити або шляхом лігатур, або за допомогою електроінструментів. Незалежно від методу обов’язково безпосередньо травмується або відкриваються м’язи горла, а отже, і наявні тут закінчення нервів та судин. Результатом цього є вторинний контакт зі слиною, що містить бактерії та ензими. Тому тонзилектомія призводить до підвищення морбідності (постоперативна кровотеча, біль).
Приблизно у 4,5% втручань мають місце постоперативні кровотечі, при яких не завжди необхідна операція, але в поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя та дуже
рідко закінчуватись летально.
В літературі виділяють здебільшого первинні кровотечі (24 год.). Ця класифікація, проведена на момент кровотечі, є такою ж довільною, як і інші, що займались інтенсивністю кровотеч.
Якщо при диссекції чи інтраопераційній зупинці кровотечі не застосовують
електрохірургічних заходів, то інтраопераційний огляд обмежений через кровотечу, і при цьому, очевидно, йдеться про первинні кровотечі. Перевага будь-якого електрохірургічного методу полягає в кращому інтраопераційному огляді, але разом з тим, очевидно, зростає ризик кровотеч, і насамперед вторинних кровотеч.
