Спеціалізація

Хронічний тонзиліт

Поширеність хронічного тонзиліту (ХТ) серед ЛOP-патології продовжує залишатися високою. За даними різних авторів ХТ страждають від 12,5 % до 22,1 % населення, що складає від 22 до 40 % серед усієї хронічної ЛОР-патології.

Причому, незважаючи на певні досягнення в розробці та оптимізації лікувально-діагностичного алгоритму, частота хронічної патології мигдаликів за останні роки зросла в 1,5-2рази . В Україні цей показник на сьогоднішній день сягає 1260 на 10 тис. населення. За останні роки переконливо доведено, що піднебінні мигдалики (ПМ) беруть активну участь у формуванні місцевого та гуморального імунітету. Тому їх запалення закономірно веде за собою зниження функціональної активності, що створює умови для хронічної персистенції інфекційного агента. Мигдалики стають резервуаром бактерій і місцем перманентної сенсибілізації організму людини На сьогоднішній день встановлено, що фактором розвитку імунодефіцитного стану є недостатність Т-системи імунітету . Переважна більшість інфекційних процесів бактеріальної етіології якраз і протікає на тлі формування супрессорного варіанту імунодефіциту.

За сучасними поглядами розвиток ХТ належить до одного із завершень ангіни і є різнобічним процесом, у якому важлива роль відводиться взаємодії інфекційного агента і макроорганізму, місцевій і загальній реактивності. Проте, варто відмітити, що не завжди ХТ розвивається після перенесеної ангіни. Бувають випадки, коли захворювання розвивається непомітно (так звана безангінна форма хронічного тонзиліту) і навіть протікає під маскою гострих респіраторних захворювань, захворювань інших органів ротової порожнини. Піднебінні мигдалики при цьому, активуючи свою функцію, вторинно втягуються у запальний процес. Крім того, неякісне лікування ангін, безумовно, є також важливим фактором формування хронічного тонзиліту. Нераціонально призначене лікування також може призвести до різного роду місцевих та системних ускладнень .

Хронічне запалення імуннокомпетентного органа – піднебінних мигдаликів – закономірно веде за собою зниження їх функціональної активності, що створює умови для хронічної персистенції інфекційного агента. ПМ стають резервуаром бактерій і місцем перманентної сенсибілізації організму людини.

Тривалий і тісний контакт патогенної флори з тканиною мигдаликів на тлі зниженої імунної реактивності приводить до порушення структури мигдаликів, денатурації їх власних тканинних білків, які починають набувати антигенних властивостей. Всмоктуючись у кров, вони викликають аутоалергічну реакцію так як, фіксуючись на клітинах інших органів і тканин, ушкоджують їх.